На нашому сайті починається серія тематичних публікацій, статей, нарисів на соціально “гострі”, актуальні для суспільства теми. Перша стаття до вашої уваги від автора, практикуючого православного психолога – Онищенко Галини Іванівни, кандидата психологічних наук.
Якщо вас цікавить така тематика – звертайтесь з питаннями, листами, коментарями – будемо раді продовжити дискусію та відповісти на ваші питання.
Онищенк
о Г. І., православний психолог, канд. психолог. наук
Стаття: “МИЛОСТИВІ – ПОМИЛОВАНІ БУДУТЬ!”
«Чи забуде жінка грудне дитя своє, щоб не пожаліти сина утроби своєї? Але якби вона і забула, то Я не забуду тебе» (Ісайя,49:15)
Ми всі очікуємо милості від Отця Небесного. А Він заповідає нам бути милостивими до інших і полюбити ближнього як себе самого. Ближні, за Євангельською притчею, це насамперед ті, що потребують допомоги. Соціальне служіння присвячене саме таким людям, в тій чи іншій мірі відкинутим суспільством, сім’єю. Людям, в чомусь знедоленим: в матеріальному забезпеченні, здоров’ї, турботі родини. Милосердя потребують люди самотні і старі, хворі, без даху над головою, ті, що втратили роботу і надію, діти-сироти. Нашої уваги очікують багатодітні родини, люди похилого віку, що зводять кінці з кінцями, злидарі. Люди соціально не захищені, вразливі потерпають не лише від матеріальної скрути, нездоров’я (матеріально, економічно, фізично), але і душевно-психологічно, страждають від покинутості у важкій ситуації, відсутності турботи і уваги навколишніх. Люди в такому стані переживають почуття знеціненності, соціальної відкинутості, незахищеності…
- ДУШЕВНІ РАНИ БОЛЯТЬ СИЛЬНО І НЕ ЗАЖИВАЮТЬ ДОВГО.
Чи почували ви себе несправедливо ображеним, обділеним чи самотнім у скрутні часи? Тоді легше зрозуміти почуття людей знедолених, скривджених. Це почуття образи, гніву, сорому, провини, страху, безнадії. Сильні і тривалі душевні рани викликають не прощення, бажання помсти, особливо у тих, хто зазнав цього в ранньому віці – у відкинутої молоді. Діти, яких покинули, зрадили – відкидають тих, хто це зробив – батьків, світ дорослих, що їх не приймає. Тисячі покинутих безпритульних дітей поневіряються по просторах світу. Вони риються в покидьках, жебрачать і крадуть. Їх будинок – вулиця, підземні сховища, вони озлоблені і самотні, потерпають від насильства, наркозалежності. Щоб не пропасти поодинці, вони збиваються в зграї і тероризують благополучних городян. Одна така зграя в Бразилії знайшла притулок серед піщаних дюн, на березі океану. Їх називають – “генерали піщаних кар’єрів”, і за цією назвою був створений пронизливий фільм . Ці парубки готові битися за шматок хліба, і не позаздрити тому, хто опиниться біля них на шляху – ці хлопчиська небезпечні і жорсткі. Проте і у них є серця є бажання любити і бути коханими.
Пісня про безпритульного хлопчика (текст Цейнтлін)
Нас генералами песков зовут,
Здесь наша жизнь, здесь наш приют,
И семь ветров нам колыбель поют,
И слёзы спать нам не дают.
Нас генералами песков зовут
И семь ветров нам колыбель поют.
Я начал жизнь в тpyщобах гоpодских,
И добpых слов я не слыхал.
Когда ласкали вы детей своих,
Я есть пpосил, я замеpзал.
Вы, yвидав меня, не пpячьте взгляд
Ведь я ни в чём, ни в чём не виноват.
За что вы бpосили меня, за что?
Где мой очаг, где мой ночлег?
Hе пpизнаёте вы моё pодство,
А я ваш бpат, я человек.
Вы вечно молитесь своим богам,
И ваши боги всё пpощают вам.
Відкинуті діти – це діти, яких відцуралися, не прийняли близькі люди і суспільство. Діти, яких постійно принижували, зневажали, ображали. Діти, чиє життя часто знаходилося в небезпеці. Вони не мають майбутнього, якщо їм вчасно не допомогти. Зцілити рани дитини в змозі лише Божа любов, що виливається на неї через серце дорослого. Не всяку допомогу і не від усіх вони приймають. В служінні відкинутій дитині необхідно завоювати її довіру, а для цього створити атмосферу прийняття, незасудження і поваги. Відомо, що людина відчуває безпеку лише в ситуації доброзичливого ставлення і поваги. Соціально незахищені діти потребують не лише соціального захисту, підтримки, можливості включення в соціальне життя, але і персональної уваги, поваги і любові. Довіру і повагу дитини потрібно завоювати, лише після цього можна реально допомогти їй – словом і ділом.
- СТАТИСТИКА свідчить, що: 100 млн. дітей на землі живе на вулиці. В Україні безпритульних дітей знаходиться 250 тис. – за офіційними, і 500 тис. – за неофіційними даними; безробітних людей – 0,5 млн. Кількість алкозалежних підлітків в Україні (від 11 до 15 років) найбільша в Європі. Переселенців – людей, що потребують, як правило, допомоги в пошуках житла і працевлаштування, в Україні – 1,4 млн. чоловік.
- Чим ми можемо допомогти? Любов’ю, яка не судить і не шукає свого. (Згадаймо визначення любові за Апостолом). Часто нас зупиняє думка, що ми не такі вже заможні для благодійності. Є хороша притча на цю тему.
Один бідняк зустрів якось мудреця і запитав у нього:
— Авва отче, а чому я такий бідний?
— Тому, що ти не щедрий.
— Але як же мені бути щедрим, коли мені нічого віддавати іншим?
— У тебе є п’ять речей, за допомогою яких ти міг би вправлятися в щедрості, але ти цього не робиш.
— Скажи, а що це за за п’ять речей?
— Своїм обличчям ти можеш дарувати посмішки іншим, але ти цього не робиш . Своїми очима ти можеш дивитися на інших поглядом любові і турботи, але ти цього не робиш. Своїм ротом ти можеш вимовляти щось хороше для інших, але ти цього не робиш. Своїм серцем ти можеш бажати щастя іншим, але ти цього не робиш. И своїм тілом ти можеш робити щось хороше для інших, ти цього не робиш . Ти багатий настільки, наскільки собі дозволяєш.
Приділений час, увага – наша жертва знедоленим. Молитва. Матеріальні цінності можемо віддавати за змогою (і це також затрачений час і труд). Якщо рівнятися на багатих, то ми майже всі бідні. Якщо подивитися на ще бідніших – то ми маємо чим поділитися. Вразила життєва історія. Багатодітна родина, де були і прийомні діти, з трудом виживала в складні 90-ті. Мали шматочок землі, і на городині якось трималися, проте було дуже скрутно. Мати гаряче молилася, і її осінила думка: віддавати десяту частину прибутку ще біднішим сім’ям, хворим. Їхні статки поступово вирівнялися, і хоча вони не розбагатіли, але все необхідне для життя в сім’ї було. Жінка певна, що так сталося саме завдяки Божому благословенню їх благодійної діяльності.
Можемо поділитися професійними знаннями, талантами – кому що Бог дав. Повчальна ситуація: показували інтерв’ю з онкохворою дівчинкою, що зібравши гроші своїми малюнками на лікування матері, тепер збирає кошти для хворого чужого чоловіка. Часто ті, хто переміг алкозалежність, допомагають у цьому іншим. Ресурс для перемоги ДУХА відкинутості, не прощення відкинуті люди знаходять через любов іншої людини (людей), навернення до Бога. Інша людина може виступати провідником до Бога, провісником надії. Тому благодійність – це духовна місія християн у світі, де багато горя і панує соціальна нерівність. Світ – соціально несправедливий – і задля спасіння душі багатші допомагають біднішим. Все Євангеліє проникнуте духом милосердя і жертовної любові, Господь закликає прощати, ділитися з ближнім сорочкою, одягом, дахом, опікуватися хворими, ув’язненими. Апостол підтверджує, що ми виконаємо закон Христовий, якщо будемо носити тягарі одне одного.
- Що дає соціальне служіння тим, хто його здійснює? По-перше, нагадує, що служіння ближнім починається із своєї сім’ї. Будемо уважними, щоб не посіяти в душах членів родини духа відкинутості, образи і не прощення. Звернемо увагу також на свої душевні рани і подвигнемося на роботу з прощенням: ближніх і себе. По-друге, розуміємо, що зцілення ран відкинутих людей, допомагає їм примиритися не лише з людьми, з собою, але і Творцем. В-третіх, в разі виправлення життя людини на краще, ми отримуємо моральне задоволення, духовну радість; стверджуємося на шляху особистісного зростання і соборної єдності з іншими.
- Хочеться нагадати, що люди – не ангели, тим більше в стані покинутості. Вони можуть бути озлобленими, недовірливими, мати негативні звички, провокувати своєю поведінкою. Не слід очікувати особливої вдячності за свій труд. Якщо соціальне служіння передбачає особистий контакт і він складається – то благодійники несуть за нього відповідальність і мають бути обережні, щоб різким виходом із стосунків не відкинути людину ще раз. Важливо реалістично розраховувати свої сили і можливості, молитися і мати систему допомоги, команду, яка буде опікуватися тими, хто цього потребує.
Милостиві та помилувані будуть!
(Подяка Софії Книш за її роботу «Тебя называли отверженным», що надихнула мене на цю статтю).
